І МЕТРОВІ СТІНИ ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ПОТРЕБУЮТЬ РЕМОНТУ…
А тому майбутні духовні пастирі з Божою поміччю і з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта взяли у руки будівельні інструменти. Виробнича практика, коли семінаристи самі ремонтують приміщення свого навчального закладу, є для них, як признаються, справою богоугодною. Бо хоча Волинська духовна семінарія і знаходиться у приміщенні колишнього домініканського монастиря, яке є пам’яткою архітектури національного значення, держава про нього наразі не турбується. А спорудження монастиря відносять до 1752 року! Стільки століть, різноманітні руйнації, яких зазнавало приміщення, не сприяють збереженню споруди.
Ректор семінарії протоієрей Рустік Капауз каже, що косметичний ремонт доводиться робити щороку. Адже за зиму старі стіни дають тріщини у багатьох місцях. Їх доводиться заштукатурювати, зафарбовувати чи білити. У семінарії є готовий проект реставрації приміщення та підготовлено і її кошторис. Проте сама реставрація обійдеться у кілька мільйонів гривень, а семінарія знаходиться цілком на утриманні Волинської єпархії Української православної церкви. Таких грошей тут немає, тому доводиться обходитися косметичним ремонтом. Архідиякон Зосіма (Город) з благословення отця ректора є його помічником під час виробничої практики студентів. Мав би слідкувати, аби працювали ті сумлінно і відповідально. Але ні над ким не доводиться стояти, нікого не треба примушувати до роботи. Навпаки, хлопці просять, аби отець Зосіма показав, як виконувати ту чи іншу роботу, бо хочуть зробити її досконало. А будівельному фаху вчилися хіба під час домашніх ремонтів. Отець Зосіма ж має добрий досвід. Коли він навчався у семінарії, то приміщення її перебувало у плачевному стані. “Як після війни…” – каже він. Напівзруйноване, без дверей, замість яких повісили занавіски. Єпархія замовляла усю столярку, а семінаристи освоювали фах і муляра, і штукатура, і маляра. Та й інструментів таких, як нині, пригадує отець Зосіма, два десятиліття тому, коли у колишній монастир вселили семінарію, ще не було. “Ми більше працювали молотком і ломом” – пригадує він ті часи, які проте називає і радісними. Адже з руїн поставала знаменита Волинська духовна школа, яка має багатющу історію.
Про те, що наша семінарія відома в Україні, у митрополії свідчить навчання тут студентів не тільки з Волині. Під час виробничої практики у коридорах і келіях семінарії, які приводили до Божого вигляду, застали чимало студентів, які родом із сусідньої Рівненщини та навіть Вінниччини. Степан Августінов – із родини, котра дала Церкві вже не одного священика. Духовними пастирями були прапрадід, прадід, дід, тато і хресний батько. Сам Степан ніс послух іподиякона у митрополита Вінницького та Барського Симеона, який служив Богу і на Волині, у Володимир-Волинській єпархії. Степан каже, що вступав у Волинську духовну семінарію, бо знає, що звідси виходять добре підготовлені священики. Будівельну справу освоював удома, допомагаючи батькові. Наразі працював у келії, котра може стати і його. На початку минулої зими на першому поверсі приміщення замінили столітньої давності вікна, стало значно тепліше. Але ось зараз треба біля них поштукатурити і пошпаклювати, чим і займався.
Уже третьокурсники Микола Захожий і Дмитро Монець ремонт у семінарії роблять не перший рік. Бачать, що втрачає приміщення протягом навчального року. Ремонт зуміють зробити вже і вдома. А ось прибирати семінарські класи, келії та коридори студенти будуть разом з дівчатами, майбутніми регентами. Хлопцям традиційно – важча робота, хоча хто скаже, що прибирання – це легше? Проте з благословенням ніяка робота не видається аж надто важкою, навпаки: дуже приємно, признаються студенти, що можна допомогти школі, в якій навчаєшся, яка має славну історію, і ось так.
Переглядів: 36