Історія Волинської духовної семінарії сягає глибиною у віки. Наша духовна школа розташовувалась у найвизначніших містах Історичної Волині, зупинивши своє перебування в місті Луцьку. Про колишні приміщення ВДС розповідають ексукрсоводи Острога, Кременця і Житомира.
Однак, оскільки сьогодні Волинська духовна семінарія перебуває в Луцьку, хотілось би приділити кілька абзаців історії приміщення ВДС та храму, в якому сьогодні лунають молитви майбутніх священиків.
Після усім відомих подій 1992 року, коли кафедральний Свято-Троїцький собор міста Луцька, врезультаті силового захоплення, було відібрано в законних правовласників новоутворонею розкольницькою конфесією УПЦ КП, втрачені були також приміщення Волинської духовної семінарії. Після цього духовна школа певний період часу перебувала в невеличкому підсобному приміщенні (будиночку сторожа) на території Свято-Покровського храму міста Луцька.
Однак, через певний період часу, на потреби духовної семінарії міська влада віддала в оренду приміщення старого римо-католицького монастиря домініканського чернечого ордену. Будівля була у жахливому стані і це змусило керівництво Волинської єпархії УПЦ силами студентів та викладачів ВДС проводити ремонтно-реставраційні роботи, які тривають і понині. В приміщенні монастиря було облаштовано тимчасовий храм, який знаходився на другому поверсі в одній з, тепер вже, навчальних аудиторій. Церкву ж, яка існувала при монастирі від самого його заснування, посилиними темпами відновлювали та приводили до ладу.
Та варто було би повернутись до історії самої будівлі та храму, які належали колись католицьким монахам-домініканцям. Домініканський монастир розташований у м. Луцьку, на вулиці Драгоманова, 26, в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Це монастир першого луцького католицького ордену; пам’ятка архітектури національного значення.
Луцький домініканський монастир засновано в третій чверті XIV століття. Довгий час він був єдиним монастирем у місті.
У 1390 році король Владислав ІІ Ягайло подарував луцьким домініканам село Городницю з грунтами, пасовищами, лісами, а через три роки великий князь Вітовт — Новостав і млин зі ставом. Монастирський комплекс почали будувати на південній околиці тодішнього Луцька, закладаючи таким чином оборонну функцію монастиря. Згодом монастир і костел Успіння Діви Марії (нині семінарський храм свв. Кирила і Мефодія) завершили і так він став першим католицьким костелом Луцька. Найімовірніше, архітектура комплексу була готичною, зважаючи на загальну традицію ордену. Монастир був одним із найзаможніших у Великому Литовському князівстві.
Домініканці одразу активно вступили в життя міста. Під час з’їзду європейських монархів у Луцьку у 1429 році домініканці були у складі господарів, які зустрічали гостей з’їзду. А під час подій Луцької війни 1431 року кілька домініканців було страчено в замку у відповідь на напад війська, яке оточило місто, на луцького єпископа Андрія Сплавського.
Зі східного краю тодішнього Луцька тягнувся довгий Великий Луцький міст, утримування якого покладалося на місцеву шляхту, князів, міщан, духовенство. Те ж стосувалося і домініканців. Від прибутків у Новоставі пріор утримував одну із городень мосту. У свою чергу домінікани отримували 4 копи грошей литовських від луцьких митників.
З початку XVII століття в пріораті відбуваються суттєві зміни, що приводять до зростання значення монастиря не тільки для міста, а й цілої Волині.
Монастир активно намагається стати зразком дотримання правил та суворості монастирського життя, тут зароджується культ чудотворної ікони Луцької Богоматері; активно доповнюється бібліотека і підвищується рівень орденської школи; ще з попереднього століття діє школа для світських осіб; започатковуються установи та явища, які сильніше зв’язують монастир зі світським середовищем.
В наступному столітті тенденції посилюються і монастир набуває загальнопровінційного значення поряд із монастирями Познані, Варшави, Любліна.
Тут формується школа університетського рівня, коронується ікона. В середині XVIII століття кількість осіб луцького монастиря сягала 50 чолоівк.
Ще у 1791 році поряд з новозакладеним монастирем починається будівництво нового Успенського костелу. А тим часом у 1793 році старий комплекс знову потерпає від пожежі, але завдяки коштам Лаврентія Радецького у розмірі 100000 злотих відновлюється у стилі класицизму. Проте після усіх пожеж будівництво нового монастирського комплексу було цілком доцільним. Отже роботи зі спорудження велися далі. На плані міста 1795 року позначені два комплекси — старий і новий. Новий розташовується трохи північніше майже упритул. Монастир нового комплексу будується із західної сторони. Доволі багату картину забудови домініканської землі дає акварель Наполеона Орди. На ній видно новий комплекс, залишки старих келій, костелу і оборонну споруду з баштами.
У 1819 році був завершений і освячений новий костел з монастирем, які постали у стилі класицизму. Костел був тринефною базилікою з видовженим пресвітерієм, який мав напівциліндричні абсиду і галерею, яка оточувала її. Довжиною костел був 55 м. Двоярусна вежа спиралася на середню частину нартексу. Яруси декоровані колонами корінфського ордеру. Висока вежа костелу була окрасою міста. На зображеннях Луцька тих часів видно гостроверхий домініканський шпиль, а годинник-курант своїми циферблатами виходив на чотири сторони світу.
Велика пожежа 1845 року, яка спалила більшість луцьких костелів, не оминула й домініканського. Крім того, в середині XIX століття російська влада активно боролася проти католицизму на Волині, внаслідок чого було закрито дуже багато монастирів та костелів. Тож будучи дуже пошкодженим і не маючи підтримки, домініканський монастир закривається російською владою у 1847 (1850) році. Короновану ікону у срібному обрамленні разом з іншими іконами передали до луцької катедри. Старий монастирський комплекс, фундований ще у другій половині XIV століття, розібрали на матеріал. У новому ж кляшторі розмістився госпіталь, а в костелі — військовий склад. Згодом костел розібрали. І від 
двох домініканських комплексів залишився тільки новий монастир та шмат стіни старого комплексу. Після цього православні чехи Луцька та Луцького повіту просили уряд передати їм колишній домініканський монастир для пристосування його під свою церкву.
На початку ХХ століття римо-католицька церква намагається вдихнути нове життя в будівлю монастиря, зробивши з нього палац біскупа Луцького і Житомирського, який мав таке призначення з 1920 по 1933 рік. Однак, у зв’язку з воєнними подіями наступних років і зміною влади, римо-католицька гром
ада на Волині змушена піти в Польщу, залишивши монастир на Божу волю.
В період радянського панування корпус монастиря використовувався по-різному і тільки з 1992 – го року після силового захоплення будівель Волинської духовної семінарії біля Свято-Троїцького собору в центрі Луцька педставниками УПЦ КП, монастир отримує нове життя, перереформовуючись в приміщення Волинської духовної школи та домівку для майбутніх священиків.
До речі, Волинська єпархія УПЦ і Волинська духовна семінарія нещодавно ініціювали проект з відбудови та реставрації корпусу та храму монастиря, аби привести будівлю до ладу і відновити її в першопочатковому вигляді. Тому життя нової домівки і храму ВДС лише починається.